Львівське.інфо

Багато хто був у цьому місті, бачив музеї, площі, театри, проспекти, пам’ятники, пам’ятки архітектури, готелі, ресторани… Так би мовити, основи міста. Декому цього досить. Можна вважати, що це загалом усе, що може і має дати місто. Можна вважати… Але я думаю так: по-перше, місто не зобов’язане нічого давати чи показувати. А по-друге – якщо ти сам не захочеш побачити, відчути місто, то не відчуєш.

Я думаю так:
Ти відчуваєш ритм Львова, коли їдеш ввечері порожнім або майже порожнім трамваєм. Бажано, щоб за вікном вже було темно. Ти не можеш сидіти. Потрібно стояти у кінці і дивитися крізь заднє вікно у темряву. Або посередині – на тому місці, де підлога не суцільна і крутиться на поворотах. Гарно, коли трамвай розганяється, і ним починає хитати.

Ти відчуваєш дух Львова, коли ти бродиш якимись не обов’язково відомими тобі вуличками. Можна навіть заблукати. Все одно це не буде тривати дуже довго, бо рано чи пізно Він виведе тебе із своїх закапелків. Головне не боятися. Ти відчуваєш спокій міста, коли їдеш ранесенько на вокзал таксівкою, поки ще люди не заступили той спокій своїм гамором.

Відчуваєш його запах, коли йдеш під липами, кленами чи каштанами. Ти мусиш відчувати Його казку - як взимку, коли все біле, падає на землю і виблискує у світлі ліхтарів лапатий сніг. Або ж коли він, променіючи на сонці, лежить собі на дорозі, і на деревах, і на гілках кущів.

Мав би відчути Його норов, як ідеш парковою алеєю, а у м’якому сіянні ліхтариків видно туманець. У повітрі панує чистота і тиша. Час від часу з листя спадають тобі на ніс краплинки того дощу, який недавно падав. Я таке люблю…

Гарно, коли сидиш на Високому Замку, Лисій горі чи десь на Кайзервальді. Можна споглядати схід чи захід Сонця. А можна бути там просто так…

А ще я люблю сидіти на лавці або не на лавці і годувати голубів. Я купую булочки. Собі. Але нам перепадає лиш кавальчик. Решта – їм. Гарно, коли вони трохи нахабніють і їдять з руки або на руку сідають…

І найгарніше, коли у всьому цьому ти будеш (і Ви будете (до старших)) не самі. Звісно, не варто йти з юрбою, але добре, коли поруч є кілька людей або одна.

У цьому випадку люди не обов’язково мають бути дуже близькі. Головне, мабуть, щоб вам обом чи вам трьом було цікаво пізнавати місто один з одним, щоб ви хотіти це робити, щоб було приємно блукати, мокнути, мерзнути, знаходитися, сохнути, грітися разом. Якщо ви не дуже близькі, то хто знає? Такі речі зближують…