Львівське.інфо

Від площі Старий Ринок відходить тупикова вулиця Пильникарська, названа так 1871 року. У середині ХІХ століття мала назву Миколайська, бо проходить поблизу церкви Святого Миколая.

У житловому будинку №2 у 1950-х було приміщення автостанції на площі Старий Ринок. У житловій будівлі №5 за польських часів була пекарня Фінка. У житловому будинку №6 до 1939 року містилася пекарня Бекермана. У житловій будівлі №8 за польських часів була пекарня Шнауцера, зараз тут туристичне агентство “Леопорто”. Адресу №8-а має ветеринарний кабінет. Забудова вулиці у стилі класицизму та сецесії.

Паралельно до вулиці Пильникарської розміщена вулиця Смерекова, названа так 1871 року. У середині ХІХ століття мала назву Під Смерекою. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, конструктивізм.

Між вулицею Богдана Хмельницького та вулицями Пильникарською, Смерековою, Ужгородською, Льва, Чорноморською і Рибною розташована площа Старий Ринок, названа так 1871 року на честь того, що на цьому місці у XIІІ столітті був центр старого українського Львова. У середині ХІХ століття площа називалася Рибною і Нової Божниці (синагоги). Тут за польських часів стояла синагога прогресистів, яку зруйнували нацисти 1942 року. У 50-х роках минулого століття на площі містилася Міська автобусна станція приміського сполучення. У приміщенні храму Святого Івана Хрестителя від часів СРСР діє Музей старожитностей Львова. У будинку №4 за польських часів вели торгівлю шкірами Каца. У житловому будинку №5 до 1939 року був магазин пральних машин Зона. Адресу №12 за польських часів мала біжутерія Блоха, зараз цієї адреси не існує. Забудова площі у стилі класицизму та сецесії.

Від площі Старий Ринок відходить тупикова вулиця Підгірна, названа так 1898 року. Забудова вулиці у стилі класицизму.

Площу Старий Ринок із площею Звенигородською з’єднує вулиця Рибна, названа так 1871 року. Від XVIII століття мала назву Марії Сніжної, бо неподалік був розташований однойменний костел. У житловому будинку №1 за польських часів був готель “Едісон” Мора. У житловій будівлі №3 за радянських часів містилася заготівельна тресту їдалень. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, конструктивізм.

Між вулицями Мосяжною, Сніжною та Рибною розташована площа Звенигородська, названа так 1950 року. Від XVIII століття мала назву Марії Сніжної, бо неподалік розташований костел цієї назви. Забудова площі у стилі класицизму.

Вулицю Вічеву з вулицею Кривоноса з’єднує вулиця Насипна, названа так у середині ХІХ століття (Шкарпова, бо Губернаторські Вали, які тут закінчувалися, називали також Шкарпами). За часів німецької окупації називалася Лядісляус фон Оппельнґассе на честь князя Владислава Опольського, правителя Галичини, яка перебувала під протекторатом Угорщини у 1372-1378 роках. У житловій будівлі №3 за польських часів містилося кравецьке ательє Фінка. У житловому будинку №5 до війни містилося виробництво круп Ляндау. У житловому будинку №7 до 1939 року була фабрика металевих ліжок Ротштайна. Забудова вулиці у стилі класицизму.

Площу Данила Галицького з вулицею Чорноморською з’єднує вулиця Вічева, названа так 1950 року. Від початку ХІХ століття мала назву Бенедиктинська поперечниця, згодом Бенедиктинська, бо тут розташовувався монастир Бенедиктинок. До складу вулиці за польських часів входила площа Бенедиктинська, а за радянських – площа Вічева, яких зараз не існує. На фасаді будинку №1 уміщено пам’ятну таблицю, яка засвідчує, що тут у 1876-1877 роках жив і творив Іван Франко. Адресу №2 має храм Усіх Святих Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. Після Другої світової війни звідси виїхали черниці-бенедиктинки, які тут перебували від кінця XVI століття. У приміщенні храму радянська влада влаштувала склад, а в монастирському приміщенні – навчальний корпус №2 Музично-педагогічного училища імені Філарета Колесси. На початку 1990-х із відродженням Греко-Катлицької Церкви в монастирі розпочало діяльність згромадження сестер-студиток, які займаються мистецькими справами (ткацтвом, вишиванням, писанкарством, господарсько-ремісничою діяльністю). На базі монастиря відкрито престижну школу Святої Софії. У повоєнні часи вандали відбили голову у фігури Божої Матері на дзвіниці, бо хтось спокусився на позолоту. Сестри-студитки разом із благодійним Фондом збереження історико-архітектурної спадщини Львова 2005 року оголосили про збирання пожертв на відновлення фігури та всього аттику. Будинки східної частини вулиці зруйновано під час Другої світової війни, на їхньому місці зараз скверик. Забудова вулиці – ренесанс, сецесія, конструктивізм.

Від вулиці Вічевої відгалужується тупикова вуличка Піша, названа так 1871 року. У середині ХІХ століття мала назву Під Шкарпами та Сліпа. Забудова вулиці у стилі класицизму, сецесії та конструктивізму.

Площу Звенигородську з вулицею Вічевою з’єднує вулиця Сніжна, названа так 1871 року на честь костелу Марії Сніжної. Від 60-х років ХІХ століття мала назву Бенедиктинська, бо вела до монастиря Бенедиктинок. Адресу №1 має храм Матері Божої Неустанної Помочі. Колишній костел Марії Сніжної радянська влада використовувала як склад, а від 1880-х тут розмістили Музей фотомистецтва. 1962 року перед костелом знищили фігуру Матері Божої XVIII століття роботи Пінзеля. Від початку 1990-х храм УГКЦ обслуговують отці-редемптористи. У житловому будинку №7 за польських часів містилася експертиза дерева Espeha. Забудова вулиці у стилі неороманському, неготичному, класицизму, сецесії, конструктивізму.

Вулицю Вічеву з площею Старий Ринок з’єднує вулиця Чорноморська, названа так 1946 року. У середині ХІХ століття мала назву Бенедиктинська поперечниця, бо виходила до монастиря Бенедиктинок. Від 1871 року називалася Чацького на честь польського історика та педагога Тадеуша Чацького (1765-1813). У житловому будинку №6 за польських часів містилася кондитерська Тічера, зараз його не існує. Частину будівель непарної сторони вулиці та майже всю парну частину зруйновано під час і після Другої світової війни. Один із будинків парної сторони, де тепер дитячий майданчик, завалився на початку 1950-х під час проходження вулицею колони важких танків. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, конструктивізм.

Вулицю Рибну із Чорноморською з’єднує вулиця Мосяжна, названа так 1871 року. У середині ХІХ столітті називалася Марії Сніжної бічна, у 1871-1885 рр. – Мосяжна, у 1885-1946 рр. – Бейсера, в часи німецької окупації – Аусфалльґассе, у 1946-1992 рр. – Халтуріна, на честь російського робітника-революціонера ХІХ століття, від 1992 року знову має назву Мосяжна. У житловому будинку №4 за польських часів містилася пекарня Меєра. Непарну сторону вулиці зруйновано під час Другої світової війни. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, конструктивізм.

Від площі Старий Ринок відходить тупикова вулиця Льва, названа так 1950 року на честь галицько-волинського князя Льва Даниловича (1228-1301). У середині ХІХ століття називалася Сенявщина нижча, бо тут містилися землі польських магнатів Сенявських, від 1871 до 1950 року мала назву Левова. Забудова вулиці у стилі класицизму та сецесії.

Вулицю Льва з Ужгородською з’єднує вулиця Мукачівська, названа так 1950 року. Від 1871 року мала назву святого Яна. Адресу №4 за польських часів мала пекарня Каца, а в 1950-х – гараж Дорожньо-будівельного тресту, зараз цієї адреси не існує. Забудова вулиці у стилі класицизму і сецесії.

Площу Старий Ринок із вулицею Замковою з’єднує вулиця Ужгородська, названа так 1946 року. Від 1840 року називалася Сенявщина вища, бо тут містилися землі польських магнатів Сенявських. Від 1871 до 1946 року мала назву Сенявська. У будівлі №1 за польських часів містився монастир Служниць Христового Серця, від часів СРСР тут 1-ша міська клінічна лікарня (від часів незалежності імені князя Лева). У житловій будівлі №12 за польських часів була пекарня Єґера. У житловому будинку № 2-а за польських часів була кондитерська Шнайдера. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, конструктивізм.

Вулицю Ужгородську із Замковою з’єднує вулиця Сходова, названа так 1871 року. У середині ХІХ століття називалася Сєнявщина бічна. Забудова вулиці – класицизм і сецесія.

Вулицю Смерекову із Замковою з’єднує вулиця Спадиста, названа так 1871 року. У середині ХІХ століття називалася Замкова крива. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, конструктивізм.

Вулицю Кривоноса з Опришківською з’єднує вулиця Замкова, названа так 1960 року, бо розташована неподалік Високого Замку. Частина вулиці між Кривоноса й Ужгородською в середині ХІХ століття називалася Кляшторною дорогою, бо була розташована між двома монастирями: Бенедиктинок і Сестер Милосердя, від 1871 до 1960 мала назву Кляшторна. Частина вулиці між Ужгородською й Опришківською за польських часів була частиною вулиці Сенявщина (тепер Ужгородська). У 1950-х було зруйновано мур монастиря Бенедиктинок із західного боку вулиці. 1957 року тут збудували середню школу №19 з російською мовою викладання (Замкова №4). Зараз у приміщенні школи розташований іще Національний транспортний університет. Рештки муру монастиря, які опинилися на території школи з південного та північного боку, суттєво постраждали у 1950-1990 роках. У житловому будинку №8 за польських часів був магазин хімічних товарів Es-Te. Адресу №15 за польських часів мала пекарня “Зерно”. На вулиці Замковій у другій половині 1990-х відновили цілюще джерело з фігурою Діви Марії, а 2004-2005 років неподалік збудували каплицю. Це місце від 1990-х є місцем молитви багатьох вірних. Забудова вулиці у стилі класицизму та сецесії, промислові забудови польських і радянських часів.

Паралельно до вулиці Замкової йде Папарівка, названа так 1993 року на честь того, що тут у XVII столітті був фільварок зукраїнізованих греків Папарів, до Другої світової війни на цьому місці ще існували залишки цвинтаря Папарівка. До тридцятих років минулого століття вулиця називалася Замкова бічна; від 1934 року – Ґжеґожа із Санока (1407-1477) на честь першого представника польського гуманізму, мецената мистецтв, львівського римо-католицького архієпископа у 1451-1477 роках; у 1946-1993 роках мала назву Семафорна. Адресу №1/3 від 60-х років минулого століття має Дім молитви громади баптистів. Забудова вулиці у стилі конструктивізму 1930 років.

Вулицю Замарстинівську з вулицею Замковою з’єднує вулиця Татарська, названа так 1871 року, бо вважалося, що тут у середньовічні часи було розселення татар. У середині ХІХ століття мала назву Жолкевська бічна. Забудова вулиці – класицизм, сецесія, промислові забудови.